Google+

Михайло Романчук: “У нас з тренером немає праці за принципом «з батогом або з пряником».

Команда Junior Sports Awards продовжує cпостерігати за виступами юніорів та спілкуватися з ними. Сьогодні ми вперше запустили рубрику #запитайюніора. Протягом тижня ви мали змогу задавати питання нашому переможцю в номінації «Сенсація року» – чемпіону та срібному призерові ІІ юнацьких Олімпійських ігор (плавання); чемпіону, срібному, бронзовому призеру та рекордсмену серед юніорів на дистанції 800 метрів європейської першості 2014 року; багаторазовому чемпіону та рекордсмену України Михайлові Романчуку. Ми поспілкувалися з нашим плавцем і дізналися багато цікавого. Як наша «Сенсація року» настроюється на заплив? За який футбольний клуб вболіває? Чи вільне серце нашого спортсмена? Про це та багато іншого – читайте далі.

– Коли почав займатися спортом і чому обрав такий вид?
– Якось обмовився батькам, що хочу займатися плаванням. У 6 років батьки привели до басейну та сказали: “Спочатку маєш навчитися плавати, а вже потім віддамо тебе бігати”. Як результат, навчився плавати, а бігати не пішов.

– Чи все вдавалося одразу в плаванні?
– Були проблеми з переходом з «жабенятника» до довгого басейну. Я постійно йшов у душ, бо мені було холодно. Я дуже не хотів у довгому басейні плавати. Але потім якось це переборов і, на мій погляд, усе вдалося.

rBsl1nTTmao

– Памятаєш свої перші змагання?
– Перші були в 6 років. Я тоді переміг в обласних змаганнях серед наймолодших. Тоді плив 25 метрів тільки за допомогою ніг, тримаючись за дощечку. Я переміг, розірвав усіх. Звичайно, було приємно. На той момент, це було дуже важливо, що розпочав свої змагання саме з перемоги.

Кажуть, «тренер завжди правий», а коли ти почав слухатися свого тренера?
– Я завжди його слухаю. Петро Нагорний – тренер, із яким я почав працювати з самого дитинства. І відверто кажучи, я в захваті. Бо за ці 12 років у нас не було жодного конфлікту та непорозуміння. Він постійно змінює свої підходи, він якось зацікавлює. У нас немає праці за принципом «з батогом або з пряником». На тренування потрібно працювати на всі 100% і, якщо щось йде не так, то ми сідаємо разом з Петром Борисовичем та обговорюємо, де та що потрібно змінити, можливо помилки якісь.

– Тобто у вас з тренером товариські стосунки?
– Товариські стосунки, але дотримуючись субординації. Бо якщо тренер та спортсмен – товариші та побратими, то нічого вдалого не буде. Звичайно, субординація є. І я його слухаю, поважаю. Знаю, що він ніколи поганого не порадить. Він робить усе, щоб наша з ним мрія та мета були реалізовані.

DSC_0063-001

– Чому обрав саме великі дистанції?
– Це не я, це природа. Взагалі, кожна дистанція важка по-своєму. Наприклад, у спринтерів: вони пропливають 50 метрів, і вже потім відчувають, що сили закінчуються. А в нашому випадку, пропливши 100 метрів, (що туди, що у зворотньому напрямку), – я цю дистанцію не відчуваю. Мені неважко її пливти. Важко її пливти, якщо треба швидко. Тобто витримки вистачає, а швидкість не моя.

– Коли пливеш 1500 метрів не заколисує?
– Нє! Воно заколисує не через кількість відрізків і кількість поворотів, а через перегруз у цілому. У Ніцці я плив свою дистанцію і вже на 1200 почав згадувати, що їв на сніданок, що було вчора на вечерю тощо. Ти розумієш, що в тебе ком у горлі і взагалі нічого не хочеться. Ти вже думаєш: «Навіщо так швидко плив? Я більше не можу». І вже на силі волі допливаєш останні метри.

– Як ти розраховуєш сили на 1500 метрів?
– За самопочуттям. Все потрібно робити з розумом. Я не можу сказати, як потрібно розраховувати, бо в кожної людини своя фізична підготовка та свої тонкощі в плаванні. Тобто те, що підходить мені, може зламати іншу людину, – і навпаки.

-xBSgo9tqF0

– Які змагання з усіх тобі запам’яталися найбільше?
– Чемпіонат світу серед юніорів у 2013 році. Ми з тренером дуже ретельно готувалися до цих змагань. Я приїхав на світову першість сам. Тренер не поїхав, бо він не потрапив до складу делегації. І це, напевно, дуже вплинуло на мене. Уявляєте, пливу 400, і я розумію, що взагалі не пливу. Барахтаюся, але результат не мій. Думаю, «400 – не моя дистанція. Далі буде краще».  Пливу наступного дня 800 метрів – ще гірше. Останній день змагань, остання моя дистанція, саме 1500 метрів. Телефоную тренерові на skype. Він каже: «Заспокойся. Пливи для себе. Не думай взагалі про результат».  Проплив четвертим.

– Тобто саме психологічно було важко налаштуватися, бо тренера поруч не було?
– Я вважаю, що тренер для спортсмена відіграє дуже важливу роль. Навіть, якщо на змаганнях щось йде не так, як ти вирішив, саме тренер може знайти правильні слова, підтримати та просто сказати, що змінити, щоб результат був кращим.

DSC_0087

– Чемпіонат світу серед юніорів чи юнацька Олімпіада… Яке з цих змагань було важчим?
– Чемпіонат Європи! Світова першість і Олімпіада в Нанкіні в порівнянні з чемпіонатом Європи дуже програють. Європейська першість була за місяць до поїздки в Китай. Але ці змагання були дуже важкими в психологічному сенсі. У перший день я плив 400 метрів. Дуже хотів перемогти. І напередодні стартів попросив тренера, щоб я просто плив дуже швидко всі відрізки. Тренер посміхнувся, сказав: «Дивись, щоб потім тебе «не порубало».  Я – впевнений у своїх силах – пливу. Перші  50 метрів я почав восьмим, а вже на сотні був першим. 150, 200 метрів я перший пливу. Такий задоволений, щасливий… А потім я розумію, що роблю поворот і бачу перед собою поляка, який від мене так швидко віддаляється. А в мене відчуття, що я просто на місці пливу. Приплив третім, з тренером поспілкувався, той каже, що далі будемо пливти за старою схемою. Я все зрозумів і далі вже не експериментував.

Взагалі на цей чемпіонат Європи ми готувалися з рекордом саме на 1500. Цей заплив теж був дуже важкий. Усього 4 людини вже десь на 1200 пливли з різницею в одну секунду. А вже за 200 метрів залишилось три спортсмени. Тож була справжня боротьба, і дійсно: призові місця розігрували вже на фініші. Я був другим, програв одну десяту британцю. Був дуже злий. Було прикро, було погано. Потім поспілкувалися з тренером, він мене підтримав і наказав забути про цей заплив, а усі думки спрямувати на дистанцію 800 метрів. І вже на цій дистанції, як-то кажуть, відірвався: по-перше, переміг; по-друге, переміг з юнацьким рекордом.

vA1SeHAprkY

– Ти – чемпіон ІІ Юнацьких Олімпійських ігор. Чи допомагає цей титул тобі тепер у плаванні? Чи можна тепер трохи розслабитися, але все рівно залишатися в складі збірної України?
– Взагалі ніколи не можна розслаблятися. Навіть якщо ти постійно перемагаєш і вже став багаторазовим чемпіоном. Тільки-но ти собі дозволиш зменшити обертів, як обов’язково з’явиться той, хто зможе вибороти твоє місце. Це не означає, що він кращий за тебе, або ти непереможний. Але ти показав, що з тобою можна боротися, а головне – перемагати. Така помилка може дуже дорого тобі коштувати.

– Після перемоги в Нанкіні чи став ти жити краще?
Важче. Саме з боку «світського життя». Потрібно провести майстер-класи, потрібно дати інтерв’ю, сходити на різні свята нашого міста. А це все заважає тренувальному процесу.

– Чи видали тобі квартиру та машину, як і олімпійським чемпіонам?
– Квартиру видали. Зараз починаємо її оформлювати. Звичайно, приємно, що наша міськрада дотримується свого слова та виділяє те, що обіцяла. Це тільки стимулює спортсмена. Батьки звичайно зраділи, але поки що нічого про квартиру не буду розповідати, щоб не наврочити.

Image3

– Ти вже багато разів вдало представляв Україну на міжнародних стартах і кожного разу здобував не лише одну нагороду, а певні комплекти. Такі результати психологічно підтримують на шляху до успіху чи навпаки постійно змушують ще краще виступати?
– Завжди хочу більшого. У мене такий характер, що я постійно хочу покращувати результат. Такий собі спортивний інтерес, напевно, навіть змагання з самим собою. А чи зможу я здобути ще більше нагород ? А чи вдасться покращити результат у запливі? Для мене головне – саме покращити час, з яким я пропливаю.

– Ти перейшов з юніорського спорту в дорослий. Важко тепер?
– Я вважаю, якщо демонструєш високі результати серед юніорів, маєш і боротися серед дорослих. Це не означає, що я відразу переможу на чемпіонаті Світу. Але результат, який я продемонстрував в Ніцці, 14.58 – це заявка на фінал. У перший же рік потрапити у фінал світової першості, я думаю, це буде гідний результат.

– Результат 14.58 для юніора – наскільки це високий результат?
– На юніорській європейській першості цю дистанцію я проплив за 15.07. У Ніцці я показав 14.58. Тож, зараз у рейтингу Європи я – перший, а  у світовому – у мене другий результат. Щоправда другу сходинку поки що поділяю з чемпіоном світу. Але я впевнений, що все вирішиться в Казані на світовій першості. Бо там, відверто, можливо морально вбити суперника. Та й самому психологічно програти. Наприклад, ти сидиш та дивишся заплив суперника і розумієш, що є набагато сильніші плавці, і вони більш дорослі, більш досвідчені і потрібно просто не зламатися.

DuDOpTHcbpQ

– Якщо спортсмен їде на чемпіонат світу та каже: «Я не виграю»… Навіщо взагалі тоді їхати з таким настроєм?
– Виграти нереально. Це потрібно пропливти за світовим рекордом серед дорослих. За такий маленький період я просто не встигну скинути 30 секунд. На такому рівні, як я зараз знаходжуся, можливо скидати по трошки. А не так, як на рівні першого розряду: ти пропливаєш за 18 хвилин, а потім наступного запливу ти показуєш результат 17.10. У моєму випадку це вже неможливо.

– Чому українські спортсмени – чоловіки ніколи не ставали олімпійськими чемпіонами з плавання? Як вважаєш, чи зявиться хтось, хто зможе перебити рекорд Яни Клочкової?
– Мені здається, навряд чи. Я навіть не знаю, як це пояснити. Напевно, самі спортсмени не сильно бажають чи тренери не знають, що зі своїми підопічними далі робити. Саме ставлення до роботи, щоб стати олімпійським чемпіоном зовсім не те. У нас дуже багато молоді талановитої, але коли вони досягають конкретних успіхів, тренери просто не знають, що з ними робити далі. Тобто все, далі рівень вже не підняти. Потрібно шукати нові ходи, але не завжди цим хочуть займатися.

DSC_0065

– Розкажи про команду «Енергетичний стандарт».
– Це збірна України та Росії. З українських спортсменів там еліта: Даша Зевіна, Сергій Фролов, Андрій Говоров. Тобто ті спортсмени, які тут просто пливуть та перемагають. З російського боку – молодь. Мені запропонували туди поїхати на збори одразу після світової першості.  Але тоді звали лише мене без тренера. Я не погодився. Тож на наступні збори вже поїхав разом з Петром Борисовичем. І ось виступаю, перемагаю.

– Команда українсько-російська. Ось ця ситуація в Україні не заважає вам бути на зборах разом?
– Між спортсменами це не відображається. Тобто ми цю тему намагаємося не обговорювати. І один одного не надзюськувати. Кожен виступає під своїм прапором і кожен спортсмен має перемагати та таким чином захищати кольори своєї держави. Так само, як і на Олімпіаді в Нанкіні. Це якраз був початок цих усіх агресій, і ми спілкувалися зі збірною Росіі на будь-які теми, окрім цієї політики.

DSC_0056

– Як ти ставишся до ситуації, що відбувається в Україні?
– Прикро. Але я вважаю, що це справа політиків, а ми – спортсмени, на жаль, нічого змінити не можемо. Наша справа перемагати на міжнародному рівні, і щоб лунав гімн, і майорів прапор «синьо-жовтий»

– Як відносишся до спортсменів, що змінюють країну, за яку можуть  виступати?
– Це їх право. Я не можу засуджувати, бо кожного своє життя та свої принципи, свої якісь передумови, щоб так вчинити. Я можу відповідати тільки за себе й за свої вчинки.

– Тобі запропоновували змінювати громадянство та виступати за інші держави?
Так. Багато хто запропонував, але я відмовився. По-перше, хочу виступати за свою країну. По-друге, вони завжди запропоновують їхати без тренера, а я без Петра Борисовича нікуди не поїду.

– Якби в тебе був інший тренер, ти зміг би стати чемпіоном?
– Навряд чи! Тут свій тандем, і саме з цим тренером я хочу працювати далі.

wGCl8Zn7dzo

 – Скільки кілометрів на день плаваєш? Яке найважче завдання у твоєму житті було?
– У підготовчий період за тиждень плаваю від 90 кілометрів і більше. Найважче завдання, навіть назвати не можу. Кожне із них по-своєму важке. Якісь конкретні вправи під час тренування, які мені не подобаються?…Якщо потрібно, то все зроблю. У професійного спортсмена не може бути «люблю чи не люблю». Це моя робота – і я її маю виконати. Якщо розумію, що воно принесе в майбутньому результат, то я обов’язково це виконаю.

– А було якесь покарання від тренера, саме на виконання важкого завдання?
– Пам’ятаю, у дитинстві тренер пожартував. Точніше, ми так думали, що він пожартував. Я – наймолодший був у групі. Ми всі були на зборі. І тренер каже: «Завтра пливемо три по три». Тобто три кілометри проплисти тричі. Ми так посміялися. Усі ж розуміли, що він жартує. Наступного дня приходимо на тренування, такі на розслабоні. А тут тренер: «Три по три». Такий шок був. Нє-є-є. Ми, звичайно, попливли. Але якось вже було не так смішно, як учора.

– Чи боїшся ти, що далі розчаруєш всіх? Зараз ти – кращий, потім одна помилка і про тебе всі забудуть.
– Для цього я і працюю, щоб про мене не забували. Страху не має. Якщо боїшся і постійно думаєш про це, воно збудеться. Я не думаю про це. Лише тренуюся та роблю все, що повинен робити.

– Чи можуть бути травми в плаванні? Чи був ти травмований?
– Можуть. Зазвичай, у плавців проблема – плечі. У мене була така травма. Плечі боліли півтора року. Не врятовували ні масажі, ні ліки. З часом, якось усе минулося. Але враження не з кращих.

– Як ти зміг домовитися з батьками, щоб вони відпускали тебе на всі збори?
– Вони з розумінням ставляться до моєї роботи і розуміють, що це потрібно. Тож не потрібно було ніяк «уламувати». Звичайно, сумують. Але є результат, вони мене підтримують, і це дуже важливо. Навіть, коли дуже важко, вони ніколи не забороняли займатися плаванням.

dWTgV-5jV2Y

– Як ти ставишся до критики?
– Я її слухаю, роблю висновки. Мені важливо, щоб дійсно критикували, щоб підказати як покращити результати, а не заради – обливання брудом, щоб у когось там піднялася самооцінка.

– Як ти ставишся до спортивного харчування?
– Є вітаміни, які я п’ю, особливо наперердодні важливих стартів. Скажімо так, на такому рівні, з такими тренуваннями потрібно щось пити, щоб було трохи легше. Бо організм може не витримати, і буде лише гірше. Але в будь-якому випадку це має бути в розумних межах. А не так, як деякі, їдять усе, що побачать, а потім спортивним харчуванням намагаються все це скинути.

– Чи реально тобі попасти на Олімпіаду?
– Реально. Ліцензія на 1500 зараз 15.14. А в мене зараз 14.58.

– Питання з нашого аску: «Результату немає вже 2 роки, що порадиш»?
– Тренуватися краще. Це єдине, що може покращити твої виступи. Звичайно, може бути проблема і в правильному харчуванні, і в психологічному ставленні. Але зазвичай, саме тренування покращує результат.

– Що потрібно, щоб домогтися успіху?
– Працелюбність! Як казав Сальніков: «5% таланту і 95% працелюбності».

TprpnNmuuxc

– Чим ще займаєшся, крім спорту?
– Люблю гуляти, захоплююсь футболом. І сам граю, і за «Барселону» вболіваю. Коли сам граю, то неважливо, у якому амплуа, головне – задоволення від цієї гри. Але зазвичай я – півзахисник.

– Чи є взагалі в тебе вільний час? Чи є змога бачитися з товаришами?
– Дуже рідко. Цього разу після чемпіонату України я провів тиждень з найближчими людьми. Були шашлики, була природа, було спілкування. Про якийсь там відпочинок активний дуже важко щось казати, бо немає часу. Іноді, навіть не встигаємо один одному розповісти все, що хочемо. Тому в такі вільні дні намагаюся просто зайти в гості до друзів, посидіти, поспілкуватися.

– Скоро літо. Чи будеш ти купатися в озері, річці чи морі?
– В останній раз ми іздили на шашлики. Так усі купалися, а я – ні. Я, звичайно, плавати люблю, але не в вільний же час від плавання плавати.

– Чи знаєш ти іноземні мови?
– Коли їду закордон, наприклад, той самий Кітай. То вже за кілька днів, нормально спілкуюсь англійською, усіх розумію та без проблем пояснюю, що мені потрібно. Сам же мрію вивчити іспанську. Коли маленький був, жив в Аргентині 4 роки. Там була іспанська мова. І вона мені подобається. Але, на жаль, не вистачає часу.

DSC_0204-001– Яка країна тобі більше над усі подобається?
 – Кожна країна подобається по-своєму. Кожна особлива і в    кожній були незабутні емоції. Усе ж таки виокремлю Іспанію та  місто Барселона. Це улюблене місто. Туди обов’язково потрібно  з’їздити. Під час наших подорожей, дуже рідко є час, щоб  побачити місто. Зазвичай, це одна схема: готель – басейн –  готель. Тобто часу вивчити місто просто немає. Іноді буває  вільний день, тоді ми збираємося та гуляємо десь по центру.  Але  цього часу замало, щоб побачити всю красу міста. У Барселоні я  буду вже втретє і досі не знаю все це місто.

 – Який останній фільм з премєр 2015 року ти бачив?
 – Форсаж 7. Розчарував трохи. Бо дуже стало все фантастичним.  Раніше цей фільм любили за швидкість, за  гонки, за якусь  правдоподібність. А зараз літаки, гелікоптери, усі  стріляють, усі  виживають. Його по голові домкратом ударили, а  він біжить, як  нічого не сталося.

 – Яку музику слухаєш?
 – Взагалі, меломан. Але подобається RAP

 – Титул чемпіона ІІ юнацьких олімпійських ігор допомагає знайомитися з дівчатами?
 – Вони самі підходять знайомитися. Дуже не люблю тему: «Вони з тобою спілкуються через медалі». Я сам бачу, хто зі мною через титули, а хто буде поруч за будь-яких обставин.

– Ідеальна дівчина – яка вона?
– У мене немає ідеалу. Головне, щоб вона розуміла мене, мою роботу і щоб була розумна. Багато, хто вважає, що я – спортсмен, тому моя дівчина має бути спортсменкою. Це не головне. Якщо вона не професійна спортсменка, але розуміє, чому я щодня годинами викладаюся на тренуваннях, чому  щомісяця тижнями пропадаю на зборах, чому я працюю без вихідних заради якихось медалей. Якщо вона все це розуміє, то це – моя дівчина. Бо немає жодного бажання, приходити з тренувань та чути вдома: «Тобі спорт важливіший за мене». Мені потрібно, щоб вона підтримувала мене, вірила в мене…і смачно їсти готувала. Бо спортсменові потрібне правильне харчування.

8P6QNvbew44

Який ти за характером? Назви 3 своїх погані та 3 хороші риси.
– Добрий, цілеспрямований…Навіть не знаю далі. Мені здається, що людям, хто зі мною спілкується, видніше. Для себе можу відмітити лише цілеспрямованість, бо намагаюся зробити все, що запланував та пообіцяв.

– Ти хворів коли-небудь «зірковою» хворобою? Як вона проявлялася?
– Не знаю, що це таке. Мене батьки завжди виховували, що потрібно бути прошим з людьми.

– Чи загадуєш ти щось наперед, чи живеш одним днем?
– Звичайно, я ставлю собі мету, але намагаюся не зациклюватися. Бо в такому випадку йде сильна концентрація, і починає аж трусити. Ще гірше, коли щось іде не за твоїм планом. Тож ставлю собі мету й іду до неї. Також не люблю глобальних рішень. Тобто є мета в нас із тренером, ми знаємо, чого хочемо, але ставимо окремо маленькі цілі, щоб цієї мети досягти. Ось, реалізувавши кожен період, я сподіваюся отримати бажаний результат.

DSC_0075-001

– Ти би зміг провести приватні уроки з плавання?
– Так. Я впевнений, що зміг би. Дорослі, молодь чи діти – байдуже. Хоча, звичайно, є вікові обмеження. Якщо мені приведуть дворічну дитину, то я не погоджуся. З 6 років – без проблем. Зрозуміло, тільки-но дитина прийде на навчання, я не брошу її в басейн і не скажу: «Пливи». Будемо поступово вчитися. Що стосовно стилю, то це не тренер вирішує, а фізичні дані спортсмена. Який стиль вдається, таким і буде плисти.

– А якщо батьки хочуть, щоб дитина плавала, а малеча – ні. Як у такій ситуації будеш боротися?
– А навіщо боротися? Якщо вона не має бажання, навіщо її ламати? Навчити плавання можливо кожного, але не кожен, хто вміє плавати буде займатися цим професійно. Плавати навчу, ліпити спортсмена – ні. Якщо не хоче, то не буде. З цього нічого не вийде гарного.

– Який господар, такий і собака. З якою породою собак тебе можливо порівняти?
– Мені дуже подобаються чау-чау та вівчарки. Мені здається, що схожий більше на останніх. Той, хто слухає, виконує, може бути агресивним, але з рідними та близькими – добрий та завжди позитивний.

– Взагалі любиш тварин? Чи є вдома чотирилапі «товариші»?
– Люблю собак та котів. Вдома живе кіт. Йому вже 13 років. Такий справжній господар. В останній раз, коли приїхав додому, він спочатку мене навіть не впізнав. З таким здивуванням спостерігав: «Хто це?». Потім узяв його на руки, погладив. Усе! Він знову рідний, він упізнав.

QhTMa-meiew– Чи є в тебе молодші брати чи сестри? Чи займаються вони плаванням?
– Є молодша сестра. Їй 8 років. Плаванням не займається, і, відверто кажучи, я цього не хочу. Вона вміє плавати, її навчили. Але в професійний спорт я не хочу її віддавати. Вона займається танцями, їй це подобається. Тож хай танцює.

– Як швидко ти підпускаєш до себе людей?
– Довіру потрібно заслужити. З першого погляду ти не зрозумієш, «своя» людина чи ні. Але з часом – так. Можна підпускати, якщо людина дійсно з тобою відверта і тобі вона приємна.

– Який був найприємніший подарунок у дитинстві?
– Років у 7 на день святого Миколи мені подарували портфель, шапку та колобашку. Колобашка така кльова була. Мрія просто. Але сестра її потім погризла.

– Ти писав листа Діду Морозу?
– Одного разу було. Напевно, у 4 роки. Батьки забрали, пообіцяли надіслати Діду Морозу. І все…

– Хто є найважливішою людиною у твоєму житті?
– Мама, батько, сестра та тренер.

– Що далі в тебе за планами? Які змагання?
– Планую поїхати на «Маре Нострум» в Іспанію та Монако. Після цього їдемо в Італію на збори, а вже потім у Дніпропетровськ, де тренуватимуся до світової першості.

Журналіст: Ольга Модіна
Фотограф: Євгенія Бабій.

Також використовувались фото з архіву Вікторії Белявської та Ольги Модіної.

Posted on Травень 3, 2015 in НОВИНИ

Поділитися

Коментувати

Back to Top